Макет Самозарядний карабін Симонова (СКС)

Масо-габаритні макети - це деактивовані для унеможливлення пострілу бойові зразки зброї. Вони зберігають повністю ідентичний оригіналу вигляд і можуть дати навички зі збирання-розбирання зброї та догляду за нею (чистки, носіння та зберігання).

Самозарядний карабін Симонова – радянський самозарядний карабін конструкції Сергія Симонова, прийнятий на озброєння у 1949 році.

Перші екземпляри почали надходити до діючих частин на початку 1945 року — це був єдиний випадок застосування патрона 7,62×39 мм у Другій світовій війні.

Після прийняття в 1943 на озброєння проміжного патрона 7,62 × 39 мм конструкції Н. М. Єлізарова і Б. В. Сьоміна розгорнулися роботи зі створення нової системи стрілецького озброєння під цей патрон. Перші зразки СКС під патрон 7,62 × 39 мм були створені Симоновим до кінця 1944 на основі карабіна, розробленого ним же в рамках конкурсу на новий карабін ще в 1940-1941 роках, але не пішов у виробництво через евакуацію заводів. Крім патрона відзнаками нового карабіна стали невід'ємно-відкидний багнет, відсутність дульного гальма-компенсатора, знімна газова камора. Невелика партія нових карабінів проходила випробування у діючих частинах 1 Білоруського фронту початку 1945 року, і навіть поставлялася на курси «Постріл». Зброя отримала позитивні відгуки, проте доведення карабіна і нового патрона тривала аж до 1949 року, коли СКС надійшов на озброєння Радянської Армії.

Протягом десятиліття СКС стояв на озброєнні армії поряд з автоматом Калашнікова та ручним кулеметом Дегтярьова. Усі три зразки під проміжний патрон суттєво доповнювали один одного, мали певні переваги та недоліки. Так, наприклад, АК рахунок можливості стрільби чергами створював велику щільність вогню, що збільшувало ефективність стрільби на невеликих відстанях, і навіть під час ведення вогню по груповим цілям. У той самий час, прицільна лінія і ствол СКС на 10 і 10,5 див відповідно довше, ніж в АК, що позитивно позначалося точності. За рахунок автоматизації заряджання та можливості поповнювати магазин за допомогою обойми карабін задовольняв усі вимоги ведення вогневого бою на середніх та далеких дистанціях.

До кінця 50-х років з метою уніфікації стрілецької зброї в Радянській Армії було прийнято рішення про повсюдну заміну в стрілецьких частинах карабінів автоматами. На думку командування, поряд з безперечною перевагою АК у високій щільності вогню стрілецьких підрозділів, перевагу СКС у веденні одиночного вогню можна знехтувати, оскільки в сучасному бою останній фактор уже не грав вирішальної ролі.

Тим не менш, СКС до кінця 80-х полягав на озброєнні ряду інженерних, військово-будівельних частин, частин забезпечення, там, де ведення вогневого бою не було основним завданням. В даний час СКС полягає на озброєнні воєнізованої охорони (ВОХР), а також завдяки своїм естетичним якостям використовується як парадно-церемоніальна зброя.

Також СКС постачався на озброєння до багатьох країн Азії та Африки та широко застосовувався у збройних конфліктах 50-70-х років, у тому числі у Корейській та В'єтнамській війні. Цим карабіном радянського чи китайського виробництва постачали найбільш боєздатні частини В'єтконгу, а ході бойових дій було виявлено задоволення СКС вимогам війни у джунглях. По суті карабін мав навіть надмірну вогневу міць, оскільки зіткнення з американськими військовими проходили на дистанціях, набагато менших, ніж дальність ефективної стрілянини зі СКС. Також було відзначено більш високу скорострільність зброї порівняно із звичайними магазинними гвинтівками, що відігравало важливу роль у швидкоплинних боях.

Як це часто траплялося із зразками радянської зброї, у дружніх країнах було налагоджено виробництво ліцензійних копій карабіну: Тип 56 (КНР), Karabiner-S (НДР), Тип 59 та Тип 59/66 (югославські варіанти, що мають дульну насадку та відкидний) стрільби рушничними гранатами), «Рашид» (єгипетський варіант зі зміненою конструкцією ствольної накладки, кришки ствольної коробки та іншим розташуванням рукоятки перезаряджання) та інші варіанти. Усього, з урахуванням вітчизняних та зарубіжних підприємств, було випущено понад 15 000 000 екземплярів. У сучасному світі СКС є популярним зразком цивільної зброї (багато в чому завдяки своїй низькій вартості, невибагливості та надійності), так у США було продано до 2,5 мільйонів карабінів, також у продажу є широкий асортимент аксесуарів американського виробництва (складні приклади, оптичні приціли, відокремлені магазини та багато іншого).

Складові частини Самозарядного карабіна Симонова (СКС)

• Ствол зі ствольною коробкою, багнетом і прицільними пристроями,
• кришка ствольної коробки,
• затвор,
• поворотний механізм,
• газова трубка зі ствольною накладкою,
• газовий поршень,
• штовхач із пружиною,
• ударно-спусковий механізм,
• магазин;
• ложа.

Для швидкого наповнення невід'ємного магазину на 10 набоїв використовується обойма. Для використання обойми на рамі затвора є спеціальні напрямні. Після витрати патронів, при порожньому магазині, після останнього пострілу затвор стає на затримку затвора, що знижує час на подальше поповнення магазину патронами.

Прицільні пристрої СКС складаються з прицілу і мушки. Приціл у свою чергу складається з колодки прицілу з пластинчастою пружиною, прицільної планки та хомутика із засувками та пружинами. Колодка прицілу має два сектори для надання прицільної планки певної висоти. На планці нанесена шкала з поділками від 1 до 10 (що позначають дальність стрільби в сотнях метрів) та літерою «П» (постійна установка прицілу, що відповідає прицілу 3).

Штик - клинковий невід'ємно-відкидний, складається з клинка з основою і трубки з пружиною (що забезпечує амортизацію багнета для одноманітного бою СКС незалежно від положення багнета). Деякі ранні карабіни мали голчастий багнет.

У комплект карабіна входять: приналежність (шомпол, протирання, йоржик, вибивання, пенал і масляна), ремінь, патронні сумки та обойми.

Перезаряджання СКС після чергового пострілу здійснюється автоматично, для чого використовується енергія порохових газів, що відводяться з каналу ствола. Замикання каналу ствола здійснюється шляхом перекосу затвора вниз. Стовбур чорнокований, не хромований.

Газовий поршень виконаний окремо, має короткий хід, у зворотне положення повертається штовхачем, який має пружину.

Принцип дії автоматики

У момент пострілу, коли куля проходить каналом стовбура, порохові гази під високим тиском через спеціальний отвір у стінці стовбура спрямовуються в газову камору, де рухають газовий поршень, штовхач, а разом з ним і затвор. Затвор, своєю чергою відкриває канал ствола, стискає зворотну пружину і зводить курок. При цьому гільза витягується з патронника і викидається назовні.

Далі затвор під дією механізму повернення повертається вперед, надсилаючи новий патрон в патронник і закриваючи канал стовбура. Бічна грань кістяка затвора впирається в бойовий упор, а замикаючий виступ стебла затвора утримує кістяк затвора в даному положенні. Після цього для пострілу необхідно відпустити гачок спуску і знову натиснути його.

При пострілі останнім патроном затвор стане на кістяк затвора і не піде далі, що буде сигналом для стрілка про необхідність перезарядки.