Макет Самозарядна гвинтівка Токарєва (СГТ)

Масо-габаритні макети — це деактивовані бойові зразки зброї, що виключають можливість пострілу. Вони зберігають повністю ідентичний оригіналу вигляд та можуть надати навички зі складання-розбирання зброї і догляду за нею (чищення, носіння та зберігання).

Самозарядна гвинтівка Токарєва була вперше прийнята на озброєння РСЧА у 1938 році під позначенням СВТ-38, оскільки раніше прийнята автоматична гвинтівка Симонова АВС-36 мала низку серйозних недоліків. За результатами експлуатації у 1940 році було прийнято дещо полегшений варіант гвинтівки під позначенням СВТ-40. Виробництво гвинтівки СВТ-40 тривало аж до 1945 року: на початку війни обсяги виробництва збільшувалися, а згодом поступово зменшувалися. Загальна кількість вироблених СВТ-40 становила приблизно півтора мільйони штук, включаючи близько 50 000 одиниць у варіанті снайперської гвинтівки. СВТ-40 використовувалася під час Радянсько-Фінської війни 1940 року та у період Великої Вітчизняної війни, при цьому в деяких підрозділах вона була основною особистою зброєю піхоти, але здебільшого видавалася тільки частині солдатів. Загальна думка про цю гвинтівку доволі суперечлива. З одного боку, у Червоній Армії вона місцями здобула репутацію не надто надійної зброї, чутливої до забруднення та морозів. З іншого боку, багато солдатів вважали цю гвинтівку популярною через значно вищу, ніж у гвинтівки Мосіна, вогневу міць. До того ж, і фіни, і німці високо цінували трофейні СВТ, німці навіть прийняли цю гвинтівку як зброю обмеженого стандарту та видавали захоплені трофеї своїм військам. Американці також високо оцінювали СВТ-40. Я пояснюю це насамперед двома факторами — низьким загальним рівнем підготовки основної маси піхоти у Червоній армії, низьким рівнем обслуговування зброї в суворих умовах фронту (включаючи неякісні та/або невідповідні мастильні матеріали), а також широким використанням у набоях порохів американського виробництва (що постачалися за програмою Ленд-лізу), які давали велику кількість нагару. До речі, подібні проблеми 20 років потому переслідували і молоду американську гвинтівку M16 у В’єтнамі, що не завадило їй згодом стати одним із найкращих зразків у своєму класі у світі.

Багато підрозділів та окремих солдатів Червоної армії, які мали достатню підготовку, зокрема морська піхота, успішно використовували СВТ аж до кінця війни. Снайперський варіант СВТ-40 поступався за кучністю та ефективною дальністю стрільби снайперській гвинтівці Мосіна зразка 1891/30 років.